Гандбол[ред. | ред. код]
Гандбол (дан. håndbold, англ. handball вiд hand — рука і ball — м'яч) — командна спортивна гра, олімпійський вид спорту. В гандбол грають на спеціальному майданчику між двома командами по сім спортсменів у кожній (шість польових гравцiв та воротар). Перемогу дає перевага у кількості забитих м'ячів (голів).
Позиції гравців: центральний, лінійний, півсередній (2), крайній (2), воротар.
Гандбол (дан. håndbold, англ. handball вiд hand — рука і ball — м'яч) — командна спортивна гра, олімпійський вид спорту. В гандбол грають на спеціальному майданчику між двома командами по сім спортсменів у кожній (шість польових гравцiв та воротар). Перемогу дає перевага у кількості забитих м'ячів (голів).
Позиції гравців: центральний, лінійний, півсередній (2), крайній (2), воротар.
Зміст
Історія гри[ред. | ред. код]
Гандбол, у нинішньому його вигляді, придумали датські футболісти на рубежі ХІХ і ХХ століть — як заміну футболу, для гри в зимовий час. У гандбол грають руками, а кожна команда складається всього лише з 6 гравців і воротаря.
Згадки про «прабатьків» цього виду спорту — стародавні ігри з м'ячем руками — зустрічались ще в «Одіссеї» Гомера та у працях давньоримського лікаря Клавдія Галена.
Датою зародження спортивної гри з м'ячем, зареєстрованої в міжнародній спортивній класифікації за назвою «гандбол» (ручний м'яч), прийнято вважати 1898 р, коли викладач фізичного виховання реального училища датського міста Ордруп Хольгер Нільсен ввів в уроки фізичної культури жіночих груп гру з м'ячем, названу «хаандболд» («хаанд» — рука і «болд» — м'яч), у якій на невеликому полі змагалися команди з 7 чоловік, передаючи м'яч один одному і прагнучи закинути його у ворота.
Сучасні дослідження дозволяють віднести дату зародження гандболу до більш раннього періоду. У 1890 р. у Чехії одержує поширення народний варіант гри з м'ячем, названий «хазена» (кидати) . Гра зводилася до нерегламентованого перекидання і лову м'яча в змішаних групах без єдиноборства.
У 1917 р. берлінець Макс Хейзер із двох ігор склав нову гру для жінок за назвою «ручний м'яч». Ніхто не уявляв собі, що ця гра знайде таке поширення в усьому світі. У 1918 р. на міжнародній спортивній карті чітко позначилося дві протиборчі течії гри: чеська хазена (на сході) і німецький гандбол (на півночі і заході). Вже в 1920 р. у Берліні відбулися перші ігри на Кубок і першість Німеччини по ручному м'ячу. А в 1923 р. ввели нові правила змагань. Зменшення розмірів м'яча, уведення правила «трьох секунд» і «трьох кроків» значно сприяло підвищенню техніки гри. У 1925 р. відбулася перша міжнародна зустріч Німеччини з командою Австрії. Німеччина програла з рахунком 5:6.
Визнання гандболу міжнародним видом спорту в 1926 р. дало поштовх до розвитку гри в ряді країн. З'явилися клуби, що культивують гандбол у Люксембурзі, Швейцарії, Іспанії й інших країнах.
У 1928 р. в Амстердамі була створена Міжнародна аматорська федерація гандболу (англ. International Amateur Handball Federation, скорочено IAНF, українською ІАГФ), що діяла до 1944 р. У її актив входило 11 країн, що активно розвивали гандбол. У 1936 р. гандбол був уперше включений в олімпійську програму XI Літніх Олімпійських ігор в Берліні. Олімпійським переможцем стала команда Німеччини.
Новий підйом у розвитку гандболу почався зі створення в 1946 р. нової Міжнародної федерації гандболу (англ. International Handball Federation, скорочено IНF, українською ІГФ). ІГФ затвердила програму дій, спрямовану на відродження світового гандболу, намітила проведення чемпіонатів світу з гандболу 11х11 за участю чоловічих і жіночих команд. У 1949 р. у Будапешті на жіночому чемпіонаті світу найсильнішою виявилася команда Угорщини. Надалі першості світу проводилися раз у чотири роки.
Гандбол, у нинішньому його вигляді, придумали датські футболісти на рубежі ХІХ і ХХ століть — як заміну футболу, для гри в зимовий час. У гандбол грають руками, а кожна команда складається всього лише з 6 гравців і воротаря.
Згадки про «прабатьків» цього виду спорту — стародавні ігри з м'ячем руками — зустрічались ще в «Одіссеї» Гомера та у працях давньоримського лікаря Клавдія Галена.
Датою зародження спортивної гри з м'ячем, зареєстрованої в міжнародній спортивній класифікації за назвою «гандбол» (ручний м'яч), прийнято вважати 1898 р, коли викладач фізичного виховання реального училища датського міста Ордруп Хольгер Нільсен ввів в уроки фізичної культури жіночих груп гру з м'ячем, названу «хаандболд» («хаанд» — рука і «болд» — м'яч), у якій на невеликому полі змагалися команди з 7 чоловік, передаючи м'яч один одному і прагнучи закинути його у ворота.
Сучасні дослідження дозволяють віднести дату зародження гандболу до більш раннього періоду. У 1890 р. у Чехії одержує поширення народний варіант гри з м'ячем, названий «хазена» (кидати) . Гра зводилася до нерегламентованого перекидання і лову м'яча в змішаних групах без єдиноборства.
У 1917 р. берлінець Макс Хейзер із двох ігор склав нову гру для жінок за назвою «ручний м'яч». Ніхто не уявляв собі, що ця гра знайде таке поширення в усьому світі. У 1918 р. на міжнародній спортивній карті чітко позначилося дві протиборчі течії гри: чеська хазена (на сході) і німецький гандбол (на півночі і заході). Вже в 1920 р. у Берліні відбулися перші ігри на Кубок і першість Німеччини по ручному м'ячу. А в 1923 р. ввели нові правила змагань. Зменшення розмірів м'яча, уведення правила «трьох секунд» і «трьох кроків» значно сприяло підвищенню техніки гри. У 1925 р. відбулася перша міжнародна зустріч Німеччини з командою Австрії. Німеччина програла з рахунком 5:6.
Визнання гандболу міжнародним видом спорту в 1926 р. дало поштовх до розвитку гри в ряді країн. З'явилися клуби, що культивують гандбол у Люксембурзі, Швейцарії, Іспанії й інших країнах.
У 1928 р. в Амстердамі була створена Міжнародна аматорська федерація гандболу (англ. International Amateur Handball Federation, скорочено IAНF, українською ІАГФ), що діяла до 1944 р. У її актив входило 11 країн, що активно розвивали гандбол. У 1936 р. гандбол був уперше включений в олімпійську програму XI Літніх Олімпійських ігор в Берліні. Олімпійським переможцем стала команда Німеччини.
Новий підйом у розвитку гандболу почався зі створення в 1946 р. нової Міжнародної федерації гандболу (англ. International Handball Federation, скорочено IНF, українською ІГФ). ІГФ затвердила програму дій, спрямовану на відродження світового гандболу, намітила проведення чемпіонатів світу з гандболу 11х11 за участю чоловічих і жіночих команд. У 1949 р. у Будапешті на жіночому чемпіонаті світу найсильнішою виявилася команда Угорщини. Надалі першості світу проводилися раз у чотири роки.
Розвиток гандболу у СРСР[ред. | ред. код]
Перші всесоюзні змагання збірних чоловічих і жіночих команд міст СРСР по ручному м'ячу 11х11 відбулися в Ризі, у 1955 р. Серед жінок переможницями стали київські студентки, серед чоловіків – ризькі спортсмени.
У період з 1956 р. до 1961 р. було проведено 6 чемпіонатів СРСР по ручному м'ячу 11х11, що зіграли визначну роль у розвитку гри. Стало очевидним, що гра утрачає свої позиції в країні і за кордоном, тому надалі Федерація приймає рішення про припинення проведення першостей СРСР по ручному м'ячу 11х11. З 1962 р. проводяться першості СРСР тільки по гандболу 7х7.
На міжнародну арену чоловіча збірна команда країни вийшла в 1960 р., жіноча в 1962 р. Перші великі успіхи прийшли до збірних Союзу через півтора десятка років. Жіноча збірна команда стала переможницею на чемпіонатах світу 1982 р.(Угорщина), 1986 р.(Голландія), 1990 р. (Південна Корея). Жіноча збірна ставала Олімпійськими чемпіонами на XXI і XXII Олімпіадах, срібні нагороди на XXIV і XXV Олімпійських іграх.
Шлях до визнання чоловічого гандболу був складнішим. Срібні нагороди на чемпіонатах світу 1978 і 1990 р. і XXII Олімпійських іграх. Золоті медалі на чемпіонатах світу 1982 р.і 1992 р. Чоловіча збірна ставала переможцем XXI, XXIV, XXV Олімпіад.
Перші всесоюзні змагання збірних чоловічих і жіночих команд міст СРСР по ручному м'ячу 11х11 відбулися в Ризі, у 1955 р. Серед жінок переможницями стали київські студентки, серед чоловіків – ризькі спортсмени.
У період з 1956 р. до 1961 р. було проведено 6 чемпіонатів СРСР по ручному м'ячу 11х11, що зіграли визначну роль у розвитку гри. Стало очевидним, що гра утрачає свої позиції в країні і за кордоном, тому надалі Федерація приймає рішення про припинення проведення першостей СРСР по ручному м'ячу 11х11. З 1962 р. проводяться першості СРСР тільки по гандболу 7х7.
На міжнародну арену чоловіча збірна команда країни вийшла в 1960 р., жіноча в 1962 р. Перші великі успіхи прийшли до збірних Союзу через півтора десятка років. Жіноча збірна команда стала переможницею на чемпіонатах світу 1982 р.(Угорщина), 1986 р.(Голландія), 1990 р. (Південна Корея). Жіноча збірна ставала Олімпійськими чемпіонами на XXI і XXII Олімпіадах, срібні нагороди на XXIV і XXV Олімпійських іграх.
Шлях до визнання чоловічого гандболу був складнішим. Срібні нагороди на чемпіонатах світу 1978 і 1990 р. і XXII Олімпійських іграх. Золоті медалі на чемпіонатах світу 1982 р.і 1992 р. Чоловіча збірна ставала переможцем XXI, XXIV, XXV Олімпіад.
Розвиток гандболу в Україні[ред. | ред. код]
Виникнення вітчизняного гандболу відноситься до початку ХХ століття і зв'язано з проникненням в Україну системи фізичного виховання заснованої товариством «Сокіл». Уперше гандбол з'явився в Харкові в 1909 р. Родоначальником українського гандболу з'явилася чеська гра «хазена», яка культивувалася в товаристві «Сокіл» як гімнастична гра. І саме Україна запропонувала грати за схемою сім на сім, тоді як практично у всьому Радянському Союзі на майданчик виходили 22 гравці.
Український гандбол упродовж кількох десятиліть вважався еталоном у світі: збірна СРСР два рази виборювала звання олімпійських чемпіонок (1976, 1980) та чемпіонок світу, а київський «Спартак» 13 разів вигравав Кубок європейських чемпіонів. Втім, всі ці здобутки пов'язували з роботою видатного тренера Ігора Турчина, після трагічної смерті якого справи в цьому виді спорту пішли на спад.
У 1983 році запорiзька команда ЗII стала володарем Кубка Європи (ЄГФ), а в 1985 фіналістом цього євротурніру.
Щоправда, у 2000 році жіноча збірна України підтвердила свій неабиякий потенціал, ставши віце-чемпіоном Європи та бронзовим призером XXVIII Олімпійських ігор. Запорізький «Мотор», донецький «Шахтар», львівська «Галичанка», ужгородські «Карпати» та київський «Спартак» успішно змагаються в єврокубкових турнірах.
У 2011 році до керівництва національною командою повернувся досвідчений наставник Леонід Ратнер (багаторічний керманич одного із найкращих клубів СРСР – запорізького ЗІІ, під керівництвом якого молодіжна збірна Радянського Союзу 5 разів виборювала звання чемпіонок світу). У 2014 році головним тренером чоловічої збірної став Віталій Андронов. У 2015 році головним тренером жіночої збірної став Борис Петровський.
Виникнення вітчизняного гандболу відноситься до початку ХХ століття і зв'язано з проникненням в Україну системи фізичного виховання заснованої товариством «Сокіл». Уперше гандбол з'явився в Харкові в 1909 р. Родоначальником українського гандболу з'явилася чеська гра «хазена», яка культивувалася в товаристві «Сокіл» як гімнастична гра. І саме Україна запропонувала грати за схемою сім на сім, тоді як практично у всьому Радянському Союзі на майданчик виходили 22 гравці.
Український гандбол упродовж кількох десятиліть вважався еталоном у світі: збірна СРСР два рази виборювала звання олімпійських чемпіонок (1976, 1980) та чемпіонок світу, а київський «Спартак» 13 разів вигравав Кубок європейських чемпіонів. Втім, всі ці здобутки пов'язували з роботою видатного тренера Ігора Турчина, після трагічної смерті якого справи в цьому виді спорту пішли на спад.
У 1983 році запорiзька команда ЗII стала володарем Кубка Європи (ЄГФ), а в 1985 фіналістом цього євротурніру.
Щоправда, у 2000 році жіноча збірна України підтвердила свій неабиякий потенціал, ставши віце-чемпіоном Європи та бронзовим призером XXVIII Олімпійських ігор. Запорізький «Мотор», донецький «Шахтар», львівська «Галичанка», ужгородські «Карпати» та київський «Спартак» успішно змагаються в єврокубкових турнірах.
У 2011 році до керівництва національною командою повернувся досвідчений наставник Леонід Ратнер (багаторічний керманич одного із найкращих клубів СРСР – запорізького ЗІІ, під керівництвом якого молодіжна збірна Радянського Союзу 5 разів виборювала звання чемпіонок світу). У 2014 році головним тренером чоловічої збірної став Віталій Андронов. У 2015 році головним тренером жіночої збірної став Борис Петровський.
Правила гри[ред. | ред. код]
Майданчик для гри[ред. | ред. код]
Гра відбувається в закритому приміщенні на прямокутному майданчику розміром 40×20м. Навколо майданчика має знаходитись зона безпеки розміром не менше 1м уздовж бокових ліній і не менше 2 м за лінією воріт. Довгі межі майданчика називаються бічними лініями, короткі — лініями воріт (між стійками воріт) або зовнішніми лініями воріт (за межами воріт). Всі лінії є частиною площ, які вони обмежують. Ширина всіх ліній розмітки становить 5см (виняток — ширина лінії воріт між стійками становить 8см). До кожної з ліній воріт примикає площа воріт, обмежена 'лінією площі воріт, що проводиться таким чином: безпосередньо навпроти воріт, на відстані 6 м від лінії воріт проводиться паралельна їй лінія довжиною 3 м. Кінці цієї лінії з'єднуються з зовнішніми лініями воріт дугами радіусом 6 м, з центром біля внутрішніх кутів стійок воріт.
На відстані 3 м від зовнішньої межі лінії площі воріт паралельно їй проводиться переривчаста лінія вільних кидків (або 9-метрова лінія). Довжини сегментів цієї лінії і відстань між ними складають 15 см. Навпроти лінії воріт, паралельно їй, на відстані 7 м по центру воріт проводиться 7-метрова лінія довжиною в 1 м. Навпроти лінії воріт, паралельно їй, на відстані 4 м по центру воріт проводиться лінія обмеження воротаря (4-метрова лінія) довжиною 15 см. Середини бічних ліній з'єднуються центральною лінією.
Частини одній з бічних ліній від центральної лінії до відстані 4,5 м від неї називаються лініями заміни кожної з команд. Межі ліній заміни відзначаються лініями, що проходять під прямим кутом до бічної лінії і виступають на 15 см від неї в обидві сторони. Характеристики ігрового майданчика не можуть бути змінені в процесі гри на користь однієї з команд
Гра відбувається в закритому приміщенні на прямокутному майданчику розміром 40×20м. Навколо майданчика має знаходитись зона безпеки розміром не менше 1м уздовж бокових ліній і не менше 2 м за лінією воріт. Довгі межі майданчика називаються бічними лініями, короткі — лініями воріт (між стійками воріт) або зовнішніми лініями воріт (за межами воріт). Всі лінії є частиною площ, які вони обмежують. Ширина всіх ліній розмітки становить 5см (виняток — ширина лінії воріт між стійками становить 8см). До кожної з ліній воріт примикає площа воріт, обмежена 'лінією площі воріт, що проводиться таким чином: безпосередньо навпроти воріт, на відстані 6 м від лінії воріт проводиться паралельна їй лінія довжиною 3 м. Кінці цієї лінії з'єднуються з зовнішніми лініями воріт дугами радіусом 6 м, з центром біля внутрішніх кутів стійок воріт.
На відстані 3 м від зовнішньої межі лінії площі воріт паралельно їй проводиться переривчаста лінія вільних кидків (або 9-метрова лінія). Довжини сегментів цієї лінії і відстань між ними складають 15 см. Навпроти лінії воріт, паралельно їй, на відстані 7 м по центру воріт проводиться 7-метрова лінія довжиною в 1 м. Навпроти лінії воріт, паралельно їй, на відстані 4 м по центру воріт проводиться лінія обмеження воротаря (4-метрова лінія) довжиною 15 см. Середини бічних ліній з'єднуються центральною лінією.
Частини одній з бічних ліній від центральної лінії до відстані 4,5 м від неї називаються лініями заміни кожної з команд. Межі ліній заміни відзначаються лініями, що проходять під прямим кутом до бічної лінії і виступають на 15 см від неї в обидві сторони. Характеристики ігрового майданчика не можуть бути змінені в процесі гри на користь однієї з команд
Ворота[ред. | ред. код]
По центру кожної лінії воріт встановлюються ворота. Вони повинні бути надійно закріплені. Внутрішні розміри воріт: ширина 3 м, висота 2 м. Стійки воріт і перекладина повинні мати квадратний переріз зі стороною 8 см, при цьому задня кромка стійок повинна збігатися з зовнішньої кромкою лінії воріт. Три поверхні воріт, які можна бачити з боку майданчика, повинні бути пофарбовані поперечними смугами в два контрастні кольори, що чітко відрізняються від кольору майданчика (зазвичай червоний та білий). На воротах повинна бути сітка.
По центру кожної лінії воріт встановлюються ворота. Вони повинні бути надійно закріплені. Внутрішні розміри воріт: ширина 3 м, висота 2 м. Стійки воріт і перекладина повинні мати квадратний переріз зі стороною 8 см, при цьому задня кромка стійок повинна збігатися з зовнішньої кромкою лінії воріт. Три поверхні воріт, які можна бачити з боку майданчика, повинні бути пофарбовані поперечними смугами в два контрастні кольори, що чітко відрізняються від кольору майданчика (зазвичай червоний та білий). На воротах повинна бути сітка.
М'яч[ред. | ред. код]
Гандбольний м'яч виготовляють зі шкіри або синтетичного матеріалу. Він повинен бути круглим і не бути слизьким або блискучим. Існує 3 розміри гандбольних м'ячів:
- Окружність 50-52 см, вага 290—330г для команд хлопчиків 8-12 років і дівчаток 8-14 років
- Окружність 54-56 см, вага 325—375г для жіночих команд старших за 14 років і чоловічих команд 12-16 років
- Окружність 58-60 см, вага 425—475г для чоловічих команд старших за 16 років
Гандбольний м'яч виготовляють зі шкіри або синтетичного матеріалу. Він повинен бути круглим і не бути слизьким або блискучим. Існує 3 розміри гандбольних м'ячів:
- Окружність 50-52 см, вага 290—330г для команд хлопчиків 8-12 років і дівчаток 8-14 років
- Окружність 54-56 см, вага 325—375г для жіночих команд старших за 14 років і чоловічих команд 12-16 років
- Окружність 58-60 см, вага 425—475г для чоловічих команд старших за 16 років
Команда[ред. | ред. код]
Команда складається з 14 осіб, з яких одночасно на майданчику можуть перебувати не більше 7, інші є запасними. Один з гравців, що знаходяться на майданчику є воротарем. Гравець, який є воротарем, може в будь-який час стати польовим гравцем. Аналогічно й польовий гравець може в будь-який час стати воротарем.
На початку гри у кожній з команд повинно бути не менше 5 гравців. Кількість гравців може бути збільшена у будь-який час упродовж гри й додаткового часу до 14-ти. Гра може бути продовжена, якщо навіть число гравців команди на майданчику стає менше 5. Тільки судді можуть ухвалити рішення, чи буде гра остаточно зупинена. Запасний гравець може в будь-який момент вийти на майданчик після того, як його покине змінюваний гравець тієї ж команди, який, у свою чергу, стає запасним. При цьому виходити на майданчик і залишати її гравці можуть тільки через лінію заміни своєї команди. Ці вимоги також відносяться й до заміни воротарів. Число замін не обмежується.
Існують такі позиції (амплуа) гравців в гандболі:
- воротар;
- крайні — грають на флангах. Як правило, це спритні, технічні і швидкі гравці;
- центральний або розігруючий — грає в центрі поля, часто виконує функції розігруючого гравця. Для нього важливі вміння віддавати передачі і бачення поля;
- напівсередні — грають між крайніми і центральним. Як правило, це рослі гравці з сильним кидком;
- лінійний — грає на 6-метровій лінії. Його завдання — заважати обороні противника, боротися за відбиті воротарем противника м'ячі. Як правило лінійний — міцний і кремезний.
Всі польові гравці команди повинні мати єдину ігрову форму. Комбінація кольорів і дизайн форми однієї команди повинні чітко відрізнятися від іншої. Гравець, який виконує функцію воротаря, повинен мати форму, кольори якої чітко відрізняються від кольору форми польових гравців обох команд і воротаря команди-суперника. Гравці повинні мати номери принаймні 20 см висотою на спині футболки і принаймні 10 см спереду. Використовувані номери можуть бути від 1 до 99. Гравець, що грає то як воротар, то як польовий гравець, в обох випадках повинен носити однаковий номер.
Гравці повинні бути взуті в спортивне взуття. Не дозволяється використовувати предмети, які могли б бути небезпечними для гравців: маски для обличчя, окуляри без захисту, браслети, наручний годинник, ланцюжки, намиста, об'ємний пірсинг, масивні кільця, тощо. Переважно гравці користуються медичним пластирем для захисту себе та інших гравців від травмування пірсингом чи обручкою, які проблематично зняти.
Команда складається з 14 осіб, з яких одночасно на майданчику можуть перебувати не більше 7, інші є запасними. Один з гравців, що знаходяться на майданчику є воротарем. Гравець, який є воротарем, може в будь-який час стати польовим гравцем. Аналогічно й польовий гравець може в будь-який час стати воротарем.
На початку гри у кожній з команд повинно бути не менше 5 гравців. Кількість гравців може бути збільшена у будь-який час упродовж гри й додаткового часу до 14-ти. Гра може бути продовжена, якщо навіть число гравців команди на майданчику стає менше 5. Тільки судді можуть ухвалити рішення, чи буде гра остаточно зупинена. Запасний гравець може в будь-який момент вийти на майданчик після того, як його покине змінюваний гравець тієї ж команди, який, у свою чергу, стає запасним. При цьому виходити на майданчик і залишати її гравці можуть тільки через лінію заміни своєї команди. Ці вимоги також відносяться й до заміни воротарів. Число замін не обмежується.
Існують такі позиції (амплуа) гравців в гандболі:
- воротар;
- крайні — грають на флангах. Як правило, це спритні, технічні і швидкі гравці;
- центральний або розігруючий — грає в центрі поля, часто виконує функції розігруючого гравця. Для нього важливі вміння віддавати передачі і бачення поля;
- напівсередні — грають між крайніми і центральним. Як правило, це рослі гравці з сильним кидком;
- лінійний — грає на 6-метровій лінії. Його завдання — заважати обороні противника, боротися за відбиті воротарем противника м'ячі. Як правило лінійний — міцний і кремезний.
Всі польові гравці команди повинні мати єдину ігрову форму. Комбінація кольорів і дизайн форми однієї команди повинні чітко відрізнятися від іншої. Гравець, який виконує функцію воротаря, повинен мати форму, кольори якої чітко відрізняються від кольору форми польових гравців обох команд і воротаря команди-суперника. Гравці повинні мати номери принаймні 20 см висотою на спині футболки і принаймні 10 см спереду. Використовувані номери можуть бути від 1 до 99. Гравець, що грає то як воротар, то як польовий гравець, в обох випадках повинен носити однаковий номер.
Гравці повинні бути взуті в спортивне взуття. Не дозволяється використовувати предмети, які могли б бути небезпечними для гравців: маски для обличчя, окуляри без захисту, браслети, наручний годинник, ланцюжки, намиста, об'ємний пірсинг, масивні кільця, тощо. Переважно гравці користуються медичним пластирем для захисту себе та інших гравців від травмування пірсингом чи обручкою, які проблематично зняти.
Судді[ред. | ред. код]
Матч обслуговується двома рівноправними суддями. У разі розбіжностей рішення приймається суддями спільно після наради. Якщо судді згодні в оцінці порушення, але призначають різні покарання, діє більш суворе з них. Суддям допомагають секретар і секундометрист, що знаходяться за столом біля ліній замін команд. Судді здійснюють спостереження за поведінкою гравців і офіційних осіб команди протягом всього часу перебування їх у місці проведення матчу. Перед початком матчу судді перевіряють стан ігрового майданчика, воріт і м'ячів, відповідність форми гравців вимогам, а під час матчу слідкують за дотриманням гравцями та офіційними особами гри всіх правил.
Матч обслуговується двома рівноправними суддями. У разі розбіжностей рішення приймається суддями спільно після наради. Якщо судді згодні в оцінці порушення, але призначають різні покарання, діє більш суворе з них. Суддям допомагають секретар і секундометрист, що знаходяться за столом біля ліній замін команд. Судді здійснюють спостереження за поведінкою гравців і офіційних осіб команди протягом всього часу перебування їх у місці проведення матчу. Перед початком матчу судді перевіряють стан ігрового майданчика, воріт і м'ячів, відповідність форми гравців вимогам, а під час матчу слідкують за дотриманням гравцями та офіційними особами гри всіх правил.
Тривалість гри[ред. | ред. код]
Матчі дорослих команд (від 16 років) складаються з двох таймів по 30 хвилин з 15-хвилинною перервою (матчі дитячих команд 8-12 років складаються з двох таймів по 20 хвилин, а команд 12-16 років — з двох таймів по 25 хвилин), Після перерви команди міняються сторонами майданчика. У разі необхідності виявлення переможця може бути призначено додатковий час — два тайми по 5 хвилин з 1-хвилинною перервою. Якщо перше додатковий час не виявило переможця, то через 5 хвилин призначається другий додатковий час на тих же умовах. Якщо і друге додатковий час завершився внічию, призначається серія 7-метрових кидків (аналогічно післяматчевим пенальті у футболі). Регламент змагань може передбачати серію 7-метрових і безпосередньо після закінчення основного часу.
Відлік часу не переривається при короткочасних зупинках гри (наприклад, при виході м'яча за бокову лінію). У разі необхідності більш тривалої зупинки судді можуть зупинити секундомір. Зокрема, зупинка секундоміра обов'язкова при видаленні гравця, нараді суддів.
Кожна команда має право один раз протягом тайму взяти 1-хвилинний тайм-аут, на час якого секундомір також зупиняється. Тайм-аут дозволяється брати, коли команда володіє м'ячем.
Матчі дорослих команд (від 16 років) складаються з двох таймів по 30 хвилин з 15-хвилинною перервою (матчі дитячих команд 8-12 років складаються з двох таймів по 20 хвилин, а команд 12-16 років — з двох таймів по 25 хвилин), Після перерви команди міняються сторонами майданчика. У разі необхідності виявлення переможця може бути призначено додатковий час — два тайми по 5 хвилин з 1-хвилинною перервою. Якщо перше додатковий час не виявило переможця, то через 5 хвилин призначається другий додатковий час на тих же умовах. Якщо і друге додатковий час завершився внічию, призначається серія 7-метрових кидків (аналогічно післяматчевим пенальті у футболі). Регламент змагань може передбачати серію 7-метрових і безпосередньо після закінчення основного часу.
Відлік часу не переривається при короткочасних зупинках гри (наприклад, при виході м'яча за бокову лінію). У разі необхідності більш тривалої зупинки судді можуть зупинити секундомір. Зокрема, зупинка секундоміра обов'язкова при видаленні гравця, нараді суддів.
Кожна команда має право один раз протягом тайму взяти 1-хвилинний тайм-аут, на час якого секундомір також зупиняється. Тайм-аут дозволяється брати, коли команда володіє м'ячем.
Гра[ред. | ред. код]
- Гравці можуть кидати, ловити, штовхати і зупиняти м'яч, використовуючи руки, голову, корпус, стегна і коліна;
- Гравець може утримувати м'яч не більше 3 секунд, а також робити з ним не більше 3 кроків, після чого повинен передати м'яч іншому гравцеві, кинути його по воротах або вдарити його об підлогу;
- Торкатися майданчика в межах площі воріт може тільки воротар відповідної команди. Однак перетинати кордон площі воріт у стрибку дозволено;
- Дозволяється відбирати м'яч у суперника відкритою долонею, контролювати переміщення суперника зігнутими руками при контакті з ним, блокувати суперника корпусом;
- Не дозволяється розігрувати м'яч пасивно, без видимих спроб атакувати;
- Гол зараховується, якщо м'яч повністю перетнув лінію воріт, і при цьому атакуюча команда не порушила правила, а суддя не дав сигналу до зупинки гри. Судді можуть зарахувати гол, якщо м'яч не влучив у ворота в результаті стороннього втручання (зіткнення з кинутим на майданчик предметом, дії сторонньої особи, тощо), Але повинен був туди потрапити, якби не було цього втручання.
- Матч виграє команда, закинула більше м'ячів, ніж супротивник. Нічиї допускаються, але в разі необхідності виявити переможця гри може бути призначено додатковий час та/або серія 7-метрових кидків (залежно від регламенту змагання).
- Гравці можуть кидати, ловити, штовхати і зупиняти м'яч, використовуючи руки, голову, корпус, стегна і коліна;
- Гравець може утримувати м'яч не більше 3 секунд, а також робити з ним не більше 3 кроків, після чого повинен передати м'яч іншому гравцеві, кинути його по воротах або вдарити його об підлогу;
- Торкатися майданчика в межах площі воріт може тільки воротар відповідної команди. Однак перетинати кордон площі воріт у стрибку дозволено;
- Дозволяється відбирати м'яч у суперника відкритою долонею, контролювати переміщення суперника зігнутими руками при контакті з ним, блокувати суперника корпусом;
- Не дозволяється розігрувати м'яч пасивно, без видимих спроб атакувати;
- Гол зараховується, якщо м'яч повністю перетнув лінію воріт, і при цьому атакуюча команда не порушила правила, а суддя не дав сигналу до зупинки гри. Судді можуть зарахувати гол, якщо м'яч не влучив у ворота в результаті стороннього втручання (зіткнення з кинутим на майданчик предметом, дії сторонньої особи, тощо), Але повинен був туди потрапити, якби не було цього втручання.
- Матч виграє команда, закинула більше м'ячів, ніж супротивник. Нічиї допускаються, але в разі необхідності виявити переможця гри може бути призначено додатковий час та/або серія 7-метрових кидків (залежно від регламенту змагання).
Воротар[ред. | ред. код]
- Воротар — єдиний гравець, який може торкатися майданчика в межах своєї площі воріт;
- Воротар в межах своєї площі воріт може при захисті воріт торкатися м'яча будь-якою частиною тіла;
- Воротар може пересуватися з м'ячем по своїй площі воріт без обмежень на час володіння м'ячем або число кроків (проте затягування часу при кидку воротаря не допускається);
- Воротар може вийти зі своєї площі воріт без м'яча. За її межами воротар розглядається як звичайний гравець;
- Воротар може виходити з площі воріт з м'ячем у руках і знову грати ним в ігровій зоні, якщо він не контролював м'яч в площі воріт;
- Воротар не може повертатися в свою площу воріт з м'ячем;
- Воротар не може, перебуваючи в площі воріт, торкатися м'яча, що знаходиться за її межами;
- Воротар не може перетинати лінію обмеження воротаря (4-метрова лінія) або її проекції по обидві сторони, поки м'яч не покинув руку суперника, що виконує 7-метровий кидок.
- Воротар — єдиний гравець, який може торкатися майданчика в межах своєї площі воріт;
- Воротар в межах своєї площі воріт може при захисті воріт торкатися м'яча будь-якою частиною тіла;
- Воротар може пересуватися з м'ячем по своїй площі воріт без обмежень на час володіння м'ячем або число кроків (проте затягування часу при кидку воротаря не допускається);
- Воротар може вийти зі своєї площі воріт без м'яча. За її межами воротар розглядається як звичайний гравець;
- Воротар може виходити з площі воріт з м'ячем у руках і знову грати ним в ігровій зоні, якщо він не контролював м'яч в площі воріт;
- Воротар не може повертатися в свою площу воріт з м'ячем;
- Воротар не може, перебуваючи в площі воріт, торкатися м'яча, що знаходиться за її межами;
- Воротар не може перетинати лінію обмеження воротаря (4-метрова лінія) або її проекції по обидві сторони, поки м'яч не покинув руку суперника, що виконує 7-метровий кидок.
Кидки[ред. | ред. код]
Правила гандболу описують п'ять стандартних кидків, використовуваних на початку гри і для її відновлення після різних ситуацій, таких як: гол, вихід м'яча за межі майданчика, порушення правил, тощо. Всі ці кидки описані нижче.
Правила гандболу описують п'ять стандартних кидків, використовуваних на початку гри і для її відновлення після різних ситуацій, таких як: гол, вихід м'яча за межі майданчика, порушення правил, тощо. Всі ці кидки описані нижче.
Початковий кидок[ред. | ред. код]
Початковий кидок — спосіб початку гри, а також її відновлення після закинутого голу. Одна з команд отримує право на початковий кидок на початку першого тайму в результаті жеребкування, інша команда виконує початковий кидок на початку другого тайму. Початковий кидок після закинутого голу виконує команда, яка пропустила м'яч. Гравець, що виконує початковий кидок, повинен знаходитися в центрі майданчика (допускається відхилення від центру уздовж центральної лінії на відстань близько 1,5м). Одна стопа гравця повинна знаходитися на центральній лінії, друга — на центральній лінії або за нею. Кидок виконується за сигналом (свистком) судді протягом 3 секунд у будь якому напрямку. Кидок вважається виконаним, коли м'яч залишає руку гравця. Інші гравці команди, що виконує кидок, повинні перебувати на своїй половині майданчика до свистка судді. Суперники виконує кидок команди повинні перебувати на своїй половині майданчика при кидку на початку тайму, а при кидку після закинутого м'яча можуть перебувати на будь-якій половині майданчика. Однак відстань між гравцем, що виконує кидок і суперниками в жодному разі не повинно бути менше 3 м.
Початковий кидок — спосіб початку гри, а також її відновлення після закинутого голу. Одна з команд отримує право на початковий кидок на початку першого тайму в результаті жеребкування, інша команда виконує початковий кидок на початку другого тайму. Початковий кидок після закинутого голу виконує команда, яка пропустила м'яч. Гравець, що виконує початковий кидок, повинен знаходитися в центрі майданчика (допускається відхилення від центру уздовж центральної лінії на відстань близько 1,5м). Одна стопа гравця повинна знаходитися на центральній лінії, друга — на центральній лінії або за нею. Кидок виконується за сигналом (свистком) судді протягом 3 секунд у будь якому напрямку. Кидок вважається виконаним, коли м'яч залишає руку гравця. Інші гравці команди, що виконує кидок, повинні перебувати на своїй половині майданчика до свистка судді. Суперники виконує кидок команди повинні перебувати на своїй половині майданчика при кидку на початку тайму, а при кидку після закинутого м'яча можуть перебувати на будь-якій половині майданчика. Однак відстань між гравцем, що виконує кидок і суперниками в жодному разі не повинно бути менше 3 м.
Кидок з-за бічної лінії[ред. | ред. код]
Кидок з-за бічної лінії виконується в таких ситуаціях:
- М'яч повністю перетнув бічну лінію — кидок виконується з місця, де м'яч перетнув лінію;
- М'яч повністю перетнув зовнішню лінію воріт, а останнім його торкнувся польовий гравець команди, що захищається — кидок виконується з місця з'єднання бічної лінії з зовнішньою лінією воріт;
- М'яч торкнувся стелі або конструкцій над майданчиком — кидок виконується з найближчої до місця торкання точки бічної лінії.
Кидок виконують суперники команди, гравець якої останнім торкнувся м'яча. Виконує кидок гравець повинен поставити одну стопу на бічну лінію, положення другої стопи не регламентується. Суперники гравця, виконує кидок повинні знаходитися не менше ніж за 3 м від нього, а якщо лінія площі воріт проходить менш ніж за 3 м від місця виконання кидка — вони можуть знаходитися безпосередньо біля цієї лінії.
Кидок з-за бічної лінії виконується в таких ситуаціях:
- М'яч повністю перетнув бічну лінію — кидок виконується з місця, де м'яч перетнув лінію;
- М'яч повністю перетнув зовнішню лінію воріт, а останнім його торкнувся польовий гравець команди, що захищається — кидок виконується з місця з'єднання бічної лінії з зовнішньою лінією воріт;
- М'яч торкнувся стелі або конструкцій над майданчиком — кидок виконується з найближчої до місця торкання точки бічної лінії.
Кидок виконують суперники команди, гравець якої останнім торкнувся м'яча. Виконує кидок гравець повинен поставити одну стопу на бічну лінію, положення другої стопи не регламентується. Суперники гравця, виконує кидок повинні знаходитися не менше ніж за 3 м від нього, а якщо лінія площі воріт проходить менш ніж за 3 м від місця виконання кидка — вони можуть знаходитися безпосередньо біля цієї лінії.
Кидок воротаря[ред. | ред. код]
Кидок воротаря виконується, коли:
- М'яч повністю перетнув зовнішню лінію воріт, а останнім його торкнувся воротар команди, що захищається або будь-який гравець атакуючої команди;
- Гравець атакуючої команди заступив у площу воріт або торкнувся м'яча, який котиться або лежить в площі воріт;
- Воротар взяв під контроль м'яч у площі воріт або м'яч лежить в площі воріт;
Кидок виконується воротарем команди, що захищається. Воротар, що виконує кидок, повинен знаходитися в площі воріт і направити м'яч так, щоб він перетнув лінію площі воріт. Кидок вважається виконаним, коли м'яч повністю перетне лінію площі воріт. Суперники можуть перебувати безпосередньо у площі воріт, але їм не дозволяється торкатися м'яча, поки кидок не буде виконано. Гол, закинутий у власні ворота безпосередньо після кидка воротаря, не зараховується.
Кидок воротаря виконується, коли:
- М'яч повністю перетнув зовнішню лінію воріт, а останнім його торкнувся воротар команди, що захищається або будь-який гравець атакуючої команди;
- Гравець атакуючої команди заступив у площу воріт або торкнувся м'яча, який котиться або лежить в площі воріт;
- Воротар взяв під контроль м'яч у площі воріт або м'яч лежить в площі воріт;
Кидок виконується воротарем команди, що захищається. Воротар, що виконує кидок, повинен знаходитися в площі воріт і направити м'яч так, щоб він перетнув лінію площі воріт. Кидок вважається виконаним, коли м'яч повністю перетне лінію площі воріт. Суперники можуть перебувати безпосередньо у площі воріт, але їм не дозволяється торкатися м'яча, поки кидок не буде виконано. Гол, закинутий у власні ворота безпосередньо після кидка воротаря, не зараховується.
Вільний кидок[ред. | ред. код]
Вільний кидок призначається при порушеннях правил, а також як спосіб поновлення гри після її зупинки, навіть якщо порушення не було (наприклад, після тайм-ауту). Вільний кидок виконує команда, проти якої були порушені правила або яка володіла м'ячем перед зупинкою гри. При призначенні вільного кидка проти команди, яка володіє м'ячем, її гравець зобов'язаний негайно відпустити м'яч або покласти його на підлогу. Вільний кидок виконується з місця, де відбулося порушення правил або де знаходився м'яч у момент зупинки гри. Якщо кидок повинен бути виконаний з меж площі воріт команди, виконуючою кидок, або із зони, обмеженої лінією вільних кидків суперників, то він виконується з найближчої точки за межами цих зон.
Вільний кидок виконується без свистка судді (виняток — кидок при відновленні гри без порушення правил). Суперники повинні знаходитися на відстані не менше 3 м від гравця, виконуючого кидок (виняток — лінія площі воріт знаходиться менш ніж в 3 м від нього; в цьому випадку допускається знаходитися безпосередньо у цієї лінії). При призначенні вільного кидка суддя жестом показує, в яку сторону він призначений (рука витягнута у відповідному напрямку, долоня випрямлена і повернена перпендикулярно підлозі).
Вільний кидок призначається при порушеннях правил, а також як спосіб поновлення гри після її зупинки, навіть якщо порушення не було (наприклад, після тайм-ауту). Вільний кидок виконує команда, проти якої були порушені правила або яка володіла м'ячем перед зупинкою гри. При призначенні вільного кидка проти команди, яка володіє м'ячем, її гравець зобов'язаний негайно відпустити м'яч або покласти його на підлогу. Вільний кидок виконується з місця, де відбулося порушення правил або де знаходився м'яч у момент зупинки гри. Якщо кидок повинен бути виконаний з меж площі воріт команди, виконуючою кидок, або із зони, обмеженої лінією вільних кидків суперників, то він виконується з найближчої точки за межами цих зон.
Вільний кидок виконується без свистка судді (виняток — кидок при відновленні гри без порушення правил). Суперники повинні знаходитися на відстані не менше 3 м від гравця, виконуючого кидок (виняток — лінія площі воріт знаходиться менш ніж в 3 м від нього; в цьому випадку допускається знаходитися безпосередньо у цієї лінії). При призначенні вільного кидка суддя жестом показує, в яку сторону він призначений (рука витягнута у відповідному напрямку, долоня випрямлена і повернена перпендикулярно підлозі).
7-метровий кидок[ред. | ред. код]
7-метровий кидок призначається, коли в результаті заборонених дій гравців або офіційних осіб суперника, а також дій сторонніх осіб або форс-мажорних ситуацій (наприклад, поломки освітлення) команда позбавляється вірної можливості закинути гол:
- Знаходження гравця з м'ячем біля лінії площі воріт суперника, причому суперник вже не може дозволеними способами перешкодити йому зробити кидок по воротах;
- Вихід гравця з м'ячем один на один з воротарем суперника;
- Вихід воротаря з площі воріт, коли гравець, який володіє м'ячем, може безперешкодно закинути його у порожні ворота.
Порушення, що карається 7-метровим кидком, може відбутися в будь-якому місці майданчика.
Гравець, що виконує кидок, знаходиться за 7-метровою лінією на відстані не більше 1 м від неї, не торкаючись лінії. Воротар суперників знаходиться між лінією воріт і лінією обмеження воротаря. Решта гравців розташовуються за лінією вільних кидків, причому суперники гравця, що виконує кидок повинні знаходитися не менше ніж в 3 м від нього. Гравці команди, що виконує кидок, не можуть торкатися м'яча після кидка, поки м'яч не торкнеться гравця суперника або воріт.
7-метровий кидок призначається, коли в результаті заборонених дій гравців або офіційних осіб суперника, а також дій сторонніх осіб або форс-мажорних ситуацій (наприклад, поломки освітлення) команда позбавляється вірної можливості закинути гол:
- Знаходження гравця з м'ячем біля лінії площі воріт суперника, причому суперник вже не може дозволеними способами перешкодити йому зробити кидок по воротах;
- Вихід гравця з м'ячем один на один з воротарем суперника;
- Вихід воротаря з площі воріт, коли гравець, який володіє м'ячем, може безперешкодно закинути його у порожні ворота.
Порушення, що карається 7-метровим кидком, може відбутися в будь-якому місці майданчика.
Гравець, що виконує кидок, знаходиться за 7-метровою лінією на відстані не більше 1 м від неї, не торкаючись лінії. Воротар суперників знаходиться між лінією воріт і лінією обмеження воротаря. Решта гравців розташовуються за лінією вільних кидків, причому суперники гравця, що виконує кидок повинні знаходитися не менше ніж в 3 м від нього. Гравці команди, що виконує кидок, не можуть торкатися м'яча після кидка, поки м'яч не торкнеться гравця суперника або воріт.
Покарання[ред. | ред. код]
Правила передбачають 3 види персональних покарань:
- Попередження;
- Видалення на 2 хвилини;
- Дискваліфікація (видалення до кінця гри).
Ці покарання можуть призначатися як гравцям, так і офіційним особам команд.
Правила передбачають 3 види персональних покарань:
- Попередження;
- Видалення на 2 хвилини;
- Дискваліфікація (видалення до кінця гри).
Ці покарання можуть призначатися як гравцям, так і офіційним особам команд.
Попередження[ред. | ред. код]
Попередження виноситься за порушення, спрямовані проти гравця суперника або неспортивну поведінку (демонстрація невдоволення рішенням судді, порушення правила 3-ч метрів при виконанні суперником стандартного кидка, активне блокування кидка або пасу ногою нижче коліна, «театральна вистава» з метою ввести суддів в оману, тощо). Винесення попередження супроводжується пред'явленням жовтої картки. Максимальна кількість попереджень протягом однієї гри:
- Всі гравці однієї команди-3 попередження;
- Всі офіційні особи однієї команди-1 попередження.
По досягненні максимальної кількості попереджень за подальші порушення призначаються більш суворі покарання. Попередження також не виноситься гравцеві, що вже віддалявся в даній грі на 2 хвилини.
Попередження виноситься за порушення, спрямовані проти гравця суперника або неспортивну поведінку (демонстрація невдоволення рішенням судді, порушення правила 3-ч метрів при виконанні суперником стандартного кидка, активне блокування кидка або пасу ногою нижче коліна, «театральна вистава» з метою ввести суддів в оману, тощо). Винесення попередження супроводжується пред'явленням жовтої картки. Максимальна кількість попереджень протягом однієї гри:
- Всі гравці однієї команди-3 попередження;
- Всі офіційні особи однієї команди-1 попередження.
По досягненні максимальної кількості попереджень за подальші порушення призначаються більш суворі покарання. Попередження також не виноситься гравцеві, що вже віддалявся в даній грі на 2 хвилини.
Видалення на 2 хвилини[ред. | ред. код]
Видалення на 2 хвилини призначається за порушення, небезпечні для здоров'я суперника (великої інтенсивності, проти суперника, що швидко рухається, пов'язані з фізичними діями в область голови чи шиї, сильні удари, тощо), більш серйозна неспортивна поведінка (протести, що виражаються гучними вигуками, жестами або провокаційними діями, утримування м'яча при рішенні судді проти команди, яка володіє м'ячем, блокування доступу до м'яча в зоні запасних), вихід на майданчик зайвого гравця, втручання у гру запасного гравця, неспортивну поведінку вилученого гравця. Крім того, видалення призначається за менш серйозні порушення, коли гравець, команда або офіційні особи отримали максимальне число попереджень.
Видалення супроводжується жестом судді-підняттям руки з двома випрямленими пальцями. При цьому покаранні вилучений гравець залишає майданчик на 2 хвилини ігрового часу, команда грає цей час в неповному складі. Вилучений гравець знаходиться на лаві запасних своєї команди. При застосуванні цього покарання до офіційної особи команди, вона залишається на лавці запасних, а термін вилучення відбуває один з гравців.
Після третього 2-хвилинного вилучення одного гравця протягом матчу наступає його автоматична дискваліфікацію (видалення до кінця гри). Всі офіційні особи однієї команди можуть здобути лише одне 2-хвилинне видалення, подальші порушення караються дискваліфікацією.
Видалення на 2 хвилини призначається за порушення, небезпечні для здоров'я суперника (великої інтенсивності, проти суперника, що швидко рухається, пов'язані з фізичними діями в область голови чи шиї, сильні удари, тощо), більш серйозна неспортивна поведінка (протести, що виражаються гучними вигуками, жестами або провокаційними діями, утримування м'яча при рішенні судді проти команди, яка володіє м'ячем, блокування доступу до м'яча в зоні запасних), вихід на майданчик зайвого гравця, втручання у гру запасного гравця, неспортивну поведінку вилученого гравця. Крім того, видалення призначається за менш серйозні порушення, коли гравець, команда або офіційні особи отримали максимальне число попереджень.
Видалення супроводжується жестом судді-підняттям руки з двома випрямленими пальцями. При цьому покаранні вилучений гравець залишає майданчик на 2 хвилини ігрового часу, команда грає цей час в неповному складі. Вилучений гравець знаходиться на лаві запасних своєї команди. При застосуванні цього покарання до офіційної особи команди, вона залишається на лавці запасних, а термін вилучення відбуває один з гравців.
Після третього 2-хвилинного вилучення одного гравця протягом матчу наступає його автоматична дискваліфікацію (видалення до кінця гри). Всі офіційні особи однієї команди можуть здобути лише одне 2-хвилинне видалення, подальші порушення караються дискваліфікацією.
Дискваліфікація[ред. | ред. код]
Дискваліфікація (видалення до кінця гри) призначається за грубі порушення правил, грубу неспортивну поведінку (демонстративний кидок м'яча після свистка, відмова воротаря відбивати 7-метровий кидок, кидок м'яча в голову суперника при вільному або 7-метровому кидку, умисний кидок м'яча в суперника у час зупинки гри, тощо). У випадку особливо грубих порушень дискваліфікація супроводжується написанням рапорту у відповідні спортивні структури (образа або напад на іншого гравця, суддю, глядача, офіційну особу; втручання офіційної особи в гру, тощо). Дискваліфікація також призначається, якщо гравець отримує третє 2-хвилинне видалення протягом однієї гри, або якщо офіційні особи команди отримують друге і подальші 2-хвилинні вилучення протягом гри.
Дискваліфікація супроводжується пред'явленням червоної картки. Дискваліфікований гравець чи офіційна особа зобов'язані покинути майданчик і зону запасних і не мають права підтримувати будь-які контакти з командою до кінця гри. Дискваліфікація завжди супроводжується 2-хвилинним видаленням. Через 2 хвилини після дискваліфікації команда може випустити гравця на заміну дискваліфікованого.
Дискваліфікація (видалення до кінця гри) призначається за грубі порушення правил, грубу неспортивну поведінку (демонстративний кидок м'яча після свистка, відмова воротаря відбивати 7-метровий кидок, кидок м'яча в голову суперника при вільному або 7-метровому кидку, умисний кидок м'яча в суперника у час зупинки гри, тощо). У випадку особливо грубих порушень дискваліфікація супроводжується написанням рапорту у відповідні спортивні структури (образа або напад на іншого гравця, суддю, глядача, офіційну особу; втручання офіційної особи в гру, тощо). Дискваліфікація також призначається, якщо гравець отримує третє 2-хвилинне видалення протягом однієї гри, або якщо офіційні особи команди отримують друге і подальші 2-хвилинні вилучення протягом гри.
Дискваліфікація супроводжується пред'явленням червоної картки. Дискваліфікований гравець чи офіційна особа зобов'язані покинути майданчик і зону запасних і не мають права підтримувати будь-які контакти з командою до кінця гри. Дискваліфікація завжди супроводжується 2-хвилинним видаленням. Через 2 хвилини після дискваліфікації команда може випустити гравця на заміну дискваліфікованого.
Футбол
| Футбол | |
|---|---|
 | |
| Характеристика | |
| Категорія | командна гра, гра з м'ячем |
| Спортсменів у команді | 11 з кожного боку (в тому числі воротар) |
| Інвентар | Футбольний м'яч |
| Перші змагання | |
| Рік | 1872 |
| Олімпійські ігри | з 1900 року; з 1996 жінки |
| Чемпіонат світу | 1930 |
| Чемпіонат Європи | 1956 |
| Інші змагання | 1940 |
| Міжнародна федерація | |
| Назва | ФІФА |
| Рік заснування | 1904 |
| Голова федерації | Джанні Інфантіно |
| Веб-сайт | fifa.com |
| Національна федерація | |
| Федерація футболу України | |
| Пов'язані проєкти | |
| Категорія:Футбол | |
Футбол асоціації, більш відомий як футбол (від англ. football, association football) або сокер (англ. soccer) — це командний вид спорту, який грається між двома командами по одинадцять гравців зі сферичним м'ячем. Близько 250 мільйонів чоловіків і жінок із більш ніж 200 країн грають у футбол, що робить його найпопулярнішим в світі видом спорту. Футбол є олімпійським видом спорту.
У футбол грають на прямокутному полі з воротами на кожному кінці. Мета гри полягає в тому, щоб забити м'яч в ворота протилежної команди. Гравцям не дозволяється торкатися м'яча руками, поки він знаходиться в грі, якщо вони не є воротарями (і тільки тоді, коли він перебуває в їхньому штрафному майданчику), або при вкиданні м'яча. Інші гравці в основному використовують свої ноги, щоб завдати удару або передати м'яч, але можуть також використовувати голову і тулуб. Команда, яка забиває більше голів до кінця матчу — виграє його. Якщо ні одна команда не забила м'яч, або рахунок однаковий то оголошується нічия, або гра переходить в додатковий час, або пенальті, в залежності від формату змагань.
Закони гри спочатку були кодифіковані футбольною асоціацією Англії в 1863, а вже потім розповсюдились і удосконалились по всій планеті. На всесвітньому рівні футболом керує Міжнародною федерацією футболу асоціації (FIFA; фр. Fédération Internationale de Football Association), яка організовує Кубок світу для чоловіків і жінок щочотири роки.
Назва в Україні
Згідно спогадів Степана Шаха, професор Іван Боберський у 1908 році організував серед учнів Академічної Гімназії Львова «Спортовий Кружок гри ніжної пилки», який самі гімназисти називали «футбалевий клюб».[1]
До радянської анексії у Західній Україні також вживали назву ко́паний м'яч,[2] або ко́панка. Після відновлення незалежності України є прихильники заміни іноземної назви футбол на українську. Пропонуються різні варіанти, як давні, так і нові, зокрема, ногом'яч.
Головні правила
Уперше правила введені 7 грудня 1863 року Англійською футбольною асоціацією. Базувались на придуманих у Кембриджському університеті положеннях гри.
- Грають на футбольному полі завдовжки 90—120 метрів і завширшки 45—90 метрів. На двох протилежних кінцях стоять ворота (завширшки 7,32 м і заввишки 2,44 м), куди потрібно завести м'яча. М'яч, обвід якого повинен бути 68-71 см, а маса — від 396 до 453 грамів. У момент початку гри тиск усередині кулі має бути від 0,6 до 1,1 атмосфери (600—1100 г/см²).
- Кількість запасних гравців визначається регламентом змагання і знаходиться у межах від 3 до 7.
- Рішення судді є остаточними і під час гри не переглядаються. Він сам може змінити рішення, якщо ще не відновив гру.
Для подачі скарг на дії суддів існує регламент змагання і спеціальні комітети, що розглядають дані питання.
- Футбольний матч складається з двох рівних таймів по 45 хвилин із 15-хвилинною перервою між ними. Після перерви команди міняються воротами.
За домовленістю тривалість тайму може бути змінена. Проте домовленостей потрібно досягти до початку матчу, і вони не повинні суперечити правилам змагання. Перерва між таймами не перевищує 15 хвилин й указується у регламенті змагань. Регламент змагань може потребувати додаткового часу для вирішення нічиїх.
- За 9 футбольними правилами, м'яч вважається таким, що «вийшов з гри», якщо він цілком виходить за межі поля, або гра зупинена суддею.
- Голом називається ситуація, коли м'яч цілком перетнув лінію воріт, розташовану між стійками і під перекладиною, й при цьому команда, що забила гол, не порушила правил.
- Порушення караються штрафним або вільним ударом, попередженням або видаленням гравця.
- Пенальті — вид штрафного удару у футболі, що пробивається з відстані 12 ярдів (приблизно 11 метрів від воріт). Тільки воротар команди, що захищається, може знаходитись між м'ячем і воротами під час пробиття цього удару. Пенальті пробивається під час звичайної гри. Схожі удари також пробиваються під час післяматчевих пенальті для визначення команди, що проходить у наступний раунд змагань у випадку, якщо матч закінчується внічию. Хоча процес пробиття цих ударів схожий з пробиттям пенальті, вони офіційно не вважаються пенальті; процес пробиття цих ударів відбувається згідно з іншими правилами.
- Вкидання м'яча є одним із способів відновлення гри. Гол, забитий безпосередньо після вкидання, не зараховується. Вкидання призначається у випадку, коли м'яч повністю перетне бокову лінію поля, з місця, де м'яч перетнув лінію на користь команди-суперниці гравця, що останнім торкнувся м'яча.
- Удар від воріт призначається, коли м'яч, останнього разу торкнувшись гравця нападаючої команди, повністю перетнув лінію воріт, і гол не був забитий. Якщо ж м'яч пішов за лінію воріт від гравця команди, що оборонялася, призначається кутовий.
- Кутовий удар є одним з найнебезпечніших стандартних положень. Команди часто відпрацьовують тактику у захисті й нападі при пробитті кутових ударів. Оскільки всі відстані заздалегідь відомі, то грамотно пробитий кутовий удар стає прекрасним шансом забити гол. Найчастіше м'яч з кутового навішують у штрафний майданчик, де високі футболісти або прагнуть одразу пробити по воротах, або скинути м'яч під удар партнерові. Рідше подають м'яч низом, але через велике скупчення гравців при кутових опанувати м'ячем буде складніше.
Історія футболу
Ігри, схожі за основними принципами на сучасний футбол, існували в різних народів з давніх часів. Так, серед претендентів на головний прообраз футболу є стародавні китайці (чжу-чу), давні римляни та греки (гарпастум), середньовічні італійці (кальчо), ацтеки. Проте нинішній футбол є прямим нащадком гри у м'яч в Британії. Перші правила гри, які чітко розрізняли футбол і регбі, були записані 1863 року, хоча перші футбольні клуби з'явилися дещо раніше. Футбол за встановленими правилами здобув популярність наприкінці XIX-го, на початку XX-го століття. Завдяки британським морякам гра потрапила в численні портові міста світу, а звідти поширилася на територію країн Європи, Латинської Америки, Африки, Азії.
Потреба в створенні єдиної організації для управління всім світовим футболом стала очевидною на початку 20 століття зі зростанням популярності та кількості міжнародних матчів. Спочатку Футбольна Асоціація Англії очолювала процес врегулювання різних дискусійних питань зі створення, але ця робота була без прогресу; і тому право створити таку організацію випало на долю семи інших європейських держав. ФІФА було засновано 21 травня 1904 в Парижі, саме цей факт став причиною того, що в загальноприйнятих повній та скороченій формі використовується французька назва. Країнами-засновниками були Бельгія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Франція, Швейцарія і Швеція; трохи пізніше цього ж року до ФІФА приєдналася Німеччина, а ще через рік Австрія, Англія та Італія. Першим президентом ФІФА був француз Робер Герен. Перші змагання під егідою ФІФА були проведені в 1906 році, хоча особливих успіхів в організації змагань ФІФА не досягла. Цей факт, в комбінації з низкою економічних чинників привів до відставки Герена з поста президента і його заміни Деніелом Вулфоллом з Англії, яка на той час уже стала членом асоціації. Наступні змагання під егідою ФІФА — футбольний турнір на Олімпійських Іграх 1908 року в Лондоні були набагато успішнішими, хоча і виникли певні проблеми пов'язані з участю професійних футболістів в Олімпійських Іграх.
Членство ФІФА розширилося за межі Європи з прийняттям Південно-Африканського Союзу в 1909, Аргентини і Чилі в 1912 і Сполучених Штатів в 1913.
Під час Першої світової війни ФІФА пережила серйозні випробовування, оскільки багато гравців відправилися на фронт, а можливість міжнародних переїздів для проведення турнірів була сильно обмеженою. Після війни, зі смертю Вулфолла, президентський пост обійняв голландець Карл Хіршманн. ФІФА була врятована від повного розвалу, але ціною цього був вихід з організації усіх чотирьох британських асоціацій, котрі не бажали брати участь у міжнародних змаганнях з їхніми недавніми ворогами.
В сучасну епоху за кількістю гравців на всіх рівнях футбол поступається тільки легкій атлетиці й займає перше місце серед командних видів спорту. Сучасна історія футбольного м'яча розпочалась в середині XIX століття, коли Чарльз Гудієр розробив перший м'яч, виготовлений з вулканізованої гуми. Сім років по тому, в 1862 році інший винахідник Річард Ліндон створив першу надувну гумову камеру для м'яча. Пізніше Ліндон розробив насос для камери, і на виставці в Лондоні його винахід здобув золоту медаль у футболі.
Сім років після того, в 1863 році була заснована Футбольна асоціація Англії, яка виробила перші уніфіковані футбольні правила, однак в них нічого не згадувалось про футбольний м'яч. У 1872 році офіційно був встановлений стандартний розмір та вага м'яча. До цього розмір та вага м'яча визначались перед матчевими домовленостями обох команд.
Тактика
Оскільки футбол гра командна, на перше місце висувається взаєморозуміння гравців, уміння вести грамотні спільні дії. Важливе значення при цьому має тактичну побудову гравців. Тактика ділиться на три основні категорії:
- розстановка гравців;
- дії команди при атаці або при обороні, в відношенні або всієї команди, або її частини;
- стандартні положення.
Для гравців і тренерів важливо визначити роль кожного гравця на полі і способи, якими вони повинні досягати мети гри, — забити гол і не дозволити зробити цього суперникам. Для цього доводиться приділяти увагу всім трьом аспектам тактики, а також стежити за еволюцією гри в цілому. Найпоширенішою тактичною схемою в сучасному футболі є гра з чотирма захисниками, чотирма півзахисниками і двома нападниками — 4-4-2. Існує велика кількість схем, проте саме поняття схеми, як і поняття амплуа гравців досить відносно. У залежності від кваліфікації гравців, їх обов'язки на полі можуть значно виходити за межі амплуа. Так, часто за задумом тренера півзахисники, особливо крайні (а іноді навіть і центральні захисники) виконують роль нападників. У зв'язку з розвитком теорії футболу і універсалізацією гравців стали анахронізмом деякі широко відомі перш схеми (наприклад, бразильська атакуюча схема «дубль-ве» або система оборони з вільним захисником) і багато футбольні терміни («інсайд», «ліберо» і т. п .).
Сильні сторони
Ця схема має великий захисний потенціал. При втраті м'яча півзахист відходить назад, і ви отримуєте в результаті 8 чоловік, що стоять в обороні. Жоден з ваших гравців не залишається один на один з противником — у нього завжди є партнер на підстраховці.
Коли м'яч у вашої команди — жоден з ваших гравців не знаходиться в ізольованій позиції. Він завжди може отримати допомогу від партнерів або допомогти партнеру. Розвиток атаки можна здійснювати, використовуючи короткі та середні передачі ближньому гравцю, які завжди простіше виконати, ніж точний пас на 50 метрів. Це допомагає команді підтримувати коефіцієнт володіння м'ячем і розвивати атаку.
Слабкі сторони
Слабкість номер один — ізольованість форвардів. Коли команда обороняється, то форварди зазвичай залишаються попереду, і, щойно м'яч відібраний, виникає ситуація, коли потрібно якомога швидше доставити м'яч вперед, щоб по максимуму скористатися тимчасової неготовністю суперника до оборони. Варіант перший — зробити швидкий пас вперед, форвард повинен вміти прийняти м'яч, обіграти захисника і атакувати ворота, або хоча б зберегти м'яч до підходу партнерів. Другий варіант пов'язаний з використанням форварда-диспетчера, який відходить в глибину поля для отримання м'яча і потім доставляє його вперед. Це вимагає від такого гравця видатних здібностей та вміння віддавати точний пас.
І друга проблема, пов'язана з використанням 4-4-2, це навантаження, якій піддаються крайні півзахисники. Звичайно, вона виражена не так явно, як в 3-5-2, але крайній півзахисник повинен контролювати великий простір і брати участь у всіх трьох командних функціях — обороні, творенні і атаці. А це вимагає дуже якісних гравців, які повинні володіти широким технічним арсеналом і бути підготовленими фізично.
І, нарешті, третє, що потрібно мати на увазі, хоча це і не можна назвати слабкою стороною, радше, це просто особливість. Для успішного використання цієї схеми потрібно налагодити чітку взаємодію в парах: в парі форвардів, в парах флангових гравців (захисник-півзахисник).
Ця схема гри веде свій початок від схеми 4-2-4. Успіхи збірної Бразилії на чемпіонатах світу зробили її популярною у всьому світі. Однак, широке використання показало не тільки її сильні сторони, а саме атаку, але і слабкості — в першу чергу оборонні. Тому, було вирішено «пожертвувати» одним форвардом і перевести його в півзахист. Так і з'явилася ця схема.
При розвитку атаки, в атакуючих діях беруть участь 6 осіб, а захисники залишаються на підстрахавці. З урахуванням того, що вся атакуюча група знаходиться в штрафний і біля неї, захист висувається до центральної лінії — щоб не створювати розривів між півзахистом і захистом. Це автоматично спричиняє за собою вибір на користь пресингу на чужій половині поля і ущільнення стратегії командної побудови в зоні м'яча. А значить, від захисни повинні вміти справлятися з контратаками, які починаються довгим пасом на хід нападаючим, а півзахисті — швидко накривати гравця, який володіє м'ячем, щоб звести подібні контратаки до мінімуму.
Сильні сторони
Сильною стороною цієї схеми є атака. Саме початкове розташування трьох форвардів дає команді більше можливостей для продовження атаки. Команді легко підтримувати як ширину атаки (це роблять крайні форварди), так і її глибину (це завдання центрфорварда). У всіх трьох лініях в кожній із зон (центр і фланги) є свій гравець, що допомагає в розвитку атаки.
Слабкі сторони
Слабкістю цієї схеми гри, є оборона. Три форварда, а іноді і захопившись атакою півзахисники часто вимикаються з гри першим же пасом атакуючої команди. В результаті, на захист падає велика відповідальність. Захисники повинні вміти контролювати широкий простір, вони повинні вміти опікати гравців атаки суперника. Вони повинні читати гру, повинні наздоганяти нападників суперника, якщо ті змогли отримати м'яч на хід.
Щоб полегшити життя захисту — півзахист повинна активно пресингувати суперника відразу після втрати м'яча. Це вимагає від захисників вміння грати позиційно, фізичної готовності, витривалості і працездатності.
Для успішного розвитку атаки півзахисники повинні вміти швидко доставляти його в лінію атаки, що вимагає від них відповідних навичок. Тобто, всі три півзахисника в значній мірі повинні бути універсалами, здатними успішно атакувати й оборонятися.
Стандартні положення — кутові
Кутові, або корнери — одне з трьох основних стандартних положень, поряд з вільними ударами і вкидання. Підраховано, що понад 50 відсотків м'ячів забивається саме зі стандартних положень.
Кутові діляться на три типи: подача м'яча на ближню штангу, на дальню штангу або короткий розіграш. При подачі на ближню штангу можна і відразу бити по воротах.
Стандартні положення — вільні удари
Можливість забити м'яч з вільного удару залежить від відстані до воріт і від того, прямий це удар чи ні.
Стандартні положення — вкидання
Вкидання м'яча у штрафний майданчик може бути розіграно двома способами: або гравець скидає м'яч своєму партнеру, або відразу б'є по воротах. «Тоттенхем Хотспур» 1961 року, коли він зробив «золотий дубль», розігрував м'яч таким чином: Дейв Маккей вкидав м'яч на голову Боббі Сміту, який стояв на лінії воротарської, а Сміт скидав його своєму партнеру, який і забивав гол. Якщо захисник встигав до м'яча першим, «Тоттенхем» заробляв принаймні кутовий, але дуже часто цей розіграш закінчувався голом. Одного разу дуже видовищний розіграш вкидання вдався «Арсеналу». Кліфф Голтон вкинув м'яч майже на 11-метрову позначку, і Дуг Лішмен перекинув м'яч через воротаря Боббі Брауна. Це сталося в престижному товариському матчі в 1951 року «Квінз Парк Рейнджерс» зрівняв рахунок у фіналі Кубка Англії 1982 проти «Тоттенхема», коли Боб Гейзелл вкинув м'яч на Террі Фенвіка, який і забив гол. Подібним чином Девід Вебб з «Челсі» забив переможний гол у переграванні фіналу Кубка Англії в 1970 року проти «Лідса». М'яч тоді вкинув Іен Гатчінсон.
Організації
Організацією футболу у світі опікується ФІФА — Міжнародна федерація футболу.
ФІФА — асоціація, яка була заснована згідно з законами Швейцарії. Її штаб знаходиться в Цюриху. Головним керівним органом ФІФА є Конгрес ФІФА — збори представників від кожної з національних федерацій, які входять до складу ФІФА. Конгрес збирається на звичайні сесії один раз щороку й на позачергові сесії, які проводяться один раз на рік з 1998 і дотепер, а також коли виникає потреба. Лише Конгрес може здійснити зміни в статуті ФІФА. Конгрес обирає президента ФІФА, її генерального секретаря й інших членів Виконавчого Комітету ФІФА. Президент і генеральний секретар — головні посадовці ФІФА. Вони відповідають за її щоденну адміністрацію, що провадиться Генеральним Секретаріатом, штат якого налічує 207 членів.
Правила гри встановлює Міжнародна Рада Футбольних Асоціацій, в якій ФІФА належать 4 голоси з 8-ми.
На континентальному рівні керівними органами футболу є відповідні континентальні федерації, зокрема в Європі — УЄФА. Національними справами відають національні федерації з футболу, в Україні — Федерація футболу України.
В наш час футбольні змагання вищого рівня в більшості країн проводяться професійними футбольними лігами — незалежними комерційними організаціями, до складу яких входять національні футбольні федерації. В Україні такою лігою є Професіональна футбольна ліга України.
Основні змагання
Футбольні змагання проводяться на рівні клубів, аматорських і професійних, а також на рівні національних збірних країн світу.
Рівень національних збірних
Найважливішим футбольним змаганням є Чемпіонат світу з футболу, який розігрується під егідою ФІФА кожних чотири роки, і в якому беруть участь національні збірні понад 200-от країн світу. Це змагання складається з кваліфікаційного етапу, на якому відбираються 32 найкращі збірні, й фіналу. Окрім Кубку світу серед чоловіків ФІФА проводить також Кубок світу серед жінок, а також низку молодіжних і юнацьких змагань з віковими обмеженнями для учасників.
ФІФА відповідає також за проведення Олімпійського футбольного турніру — змагання з футболу в рамках Олімпіад.
У проміжку між фіналами Кубку світу, проводяться континентальні чемпіонати, зокрема в Європі, чемпіонат Європи з футболу.
Рівень клубних команд
На клубному рівні найважливішими футбольними змаганнями є національні чемпіонати, в Україні — Чемпіонат України з футболу, та національні кубки, в Україні — Кубок України з футболу. Національні футбольні змагання організовані за системою ліг і дивізіонів й охоплюють гравців усіх рівнів — від аматорів до професіоналів.
Окрім національних клубних змагань існують міжнародні клубні турніри. Найпрестижнішими міжнародними турнірами на клубному рівні є європейська Ліга чемпіонів УЄФА та латиноамериканський Кубок Лібертадорес. Іншим міжнародним кубковим змаганням у Європі до 2009 року був Кубок УЄФА, який з сезону 2009/2010 було реорганізовано в Лігу Європи.
Жіночий футбол
Жіночий футбол існував досить давно, але до 1970-х років, коли він почав приймати організовані форми, цей вид спорту асоціювався з благодійними іграми та фізичними вправами. До 1970-х футбол розглядався як чоловічий вид спорту. У міру розвитку жіночого футболу з'являлися великі змагання — як на національному, так і на міжнародному рівнях. У деяких країнах жіночий футбол — одна з найреспектабельніших командних ігор для жінок. Також це один з небагатьох видів жіночого спорту, в якому існують професійні ліги і клуби.
Різновиди футболу
Існує безліч різновидів футболу, переважно з меншим числом гравців — у тому числі футдаблбол (грається двома м'ячами), пляжний футбол (грається на піску), футзал (грається в залі на спеціальному покритті), дворовий футбол (грається на будь-якому покритті на полях будь-якого розміру будь-якою кількістю людей), болотний футбол (грається на болоті), футбольний фристайл (полягає у виконанні всіляких хитрощів і трюків), Гельський футбол (національний вид спорту в Ірландії)
Оскільки популярність футболу дуже висока, існує багато ігор, що імітують футбол.
Футбол в Україні
Офіційно першим футбольним матчем в Україні зараз вважається матч у Львові 14 липня 1894 року між командами Львова і Кракова. Матч відбувся у Стрийському парку в рамках Загальної виставки краєвої і тривав 7 хвилин до першого голу, оскільки після матчу мали відбуватися показові виступи спортсменів інших видів спорту. На 6-тій хвилині переможний гол забив спортсмен Львова Володимир Хомицький — учень другого року навчання учительської семінарії. У 2004 році, з нагоди відзначення 110-ї річниці першого матчу в Україні у Стрийському парку Львова відбулося урочисте відкриття пам'ятника українському футболу роботи львівського скульптора Ярослава Скакуна[3].
Футбол прийшов в Україну у 1880—90-их роках через службовців британських підприємств в Одесі, чужинців, що працювали на заводах (Донбас, Київ) та через посередництво гімнастично-спортових товариств (наприклад, «Сокіл»). За їх прикладом футбол поширився серед студентства, шкільної молоді, робітництва; у 1900-их роках виникли перші футбольні клуби (Львів: 1903 — «Слава», Київ: 1904 — «Південь», 1906 — «Політехніка»; Миколаїв: 1906 — «Техніка»; 1906 — «УСК», Перемишль: 1907 — «Сянова Чайка»; Харків: 1908; Юзівка, Краматорське, 1911 — «Україна» та ін.). До першої світової війни футбол поширився майже у всіх містах України. Клуби відбували міжміські матчі, футбольні турніри, об'єднувалися у футбольні ліґи (1911 — у Києві, 1912 — у Харкові, 1913 — на Донбасі), організувалися футбольні суддівські колегії, виходили футбольні видання: І. Боберський «Копаний м'яч» (1906), «Футбольні правила гри» (1908); І. Можарський «Футбол» (1909). Згідно із заявою ФІФА, в 2001 році в футбол на планеті грало близько 250 мільйонів чоловік. З них понад 20 мільйонів - жінки. Зареєстровано близько 1,5 мільйона команд і 300 000 професійних клубів.[4]
На Західній Україні, окупованій по Першій світовій війні Польщею, українські клуби організували у Львові 1921 «Союз копаного м'яча» при «Змаговому Союзі Сокола-Батька», згодом Український Спортовий Союз. З 1928 клуби змагалися у державних футбольних ліґах. Успішно футбол розвивався на Закарпатті й на Буковині. Незважаючи на кордони, клуби відбували між собою футбольні зустрічі (Львів — Чернівці — Ужгород). З большовицькою окупацією західно-українських земель ліквідовано всі клуби й ліґи та організовано нові на профспілковій базі і включено до загальносоюзної системи.
Після першої світової війни в УССР організовано робітничі клуби, діяльністю яких керувало Головне управління загального військового навчання (з 1969 федерація футболу УРСР). 1921 відбулися змагання за першість збірних команд України (першун — Харків), 1924 Харків здобув першість СРСР. З 1933 в Україні організовано дитячі команди, 1935 — вищу школу футбольних тренерів. З 1936 за чемпіонат країни змагалися не збірні команди міст, а колективи спортивних товариств, створені на профспілкових основах. З 1937 відбувалися змагання за Кубок України. 1961 Київ зломив довголітню гегемонію Москви у футболі й кілька разів здобував кубок СРСР, 1975 — Кубок кубків і Суперкубок Європи — найвизначніші трофеї європейського футболу 1979 в УРСР було 954 000 футболістів у 27 000 колективах фізкультури; працювало 1 115 штатних (з них 700 у дитячо-юнацьких спортових школах і 120 у командах майстрів) і 82 000 громадських тренерів, для яких створено методичні центри при Київському й Львівському інститутах фізкультури. До диспозиції футболістів є близько 900 стадіонів і 20 000 футбольних полів (70 % у сільських місцевостях).
На еміграції в 1945—49 роках футбол плекався по ДП таборах у Німеччині, Австрії, згодом в США, Канаді, Великої Британії, Австралії. З заснуванням Укр. Спортової Централі Америки й Канади (УСЦАК) та її делеґатур відбуваються змагання на першість. Деякі клуби влаштовують виховно-вишкільні літні футбольні табори для всієї молоді США.
За часів незалежності в Україні організовано національну систему проведення змагань на всіх рівнях, якою опікується Федерація футболу України. Професіональні змагання на вищому рівні проходять під керівництвом Професіональної футбольної ліги України.
Вперше про ідею створити Прем'єр-лігу власники українських футбольних клубів заговорили ще 2007 року. У результаті, 15 квітня 2008 року на черговій зустрічі керівників клубів топ-ешелону було підписано протокол про створення Об'єднання професіональних футбольних клубів України «Прем'єр-ліга». 27 травня 2008 року власники клубів остаточно заявили про старт Прем'єр-ліги вже у сезоні 2008/2009, а не наступного, як планувалося раніше. В.о. Президента обрано Віталія Данілова. 20 червня 2008 року Об'єднання професіональних футбольних клубів України «Прем'єр-ліга» стало колективним членом Федерації футболу України. У цей же день президент ФФУ Григорій Суркіс підписав із в.о. Президента Прем'єр-ліги Віталієм Даніловим договір про співпрацю. 15 липня 2008 року на Загальних зборах Учасників ОПФКУ «Прем'єр-ліга» було подовжено повноваження Віталія Данілова на посаді в.о. Президента.1 липня 2009 року Віталія Данілова було обрано Президентом Прем'єр-ліги.
Збірна України з футболу дійшла до 1/4 фіналу Кубка світу з футболу 2006. Донецький «Шахтар» здобув трофей Ліги Європи УЄФА — Кубок УЄФА сезону 2008/2009. Україна здобула право на проведення разом із Польщею чемпіонату Європи з футболу 2012. Стала учасником Чемпіонату Європи 2016 року в Франції.